Огляд 2-го дня XVIII Конгресу Міжнародної Федерації Інфекційного Контролю

26 квітня 2018 р.
Огляд 2-го дня XVIII Конгресу Міжнародної Федерації Інфекційного Контролю

XVIII Конгрес Міжнародної Федерації Інфекційного Контролю: день другий.

 

День розпочався офіційним сніданком, на який делегація ГО «інфекційний контроль в Україні» була запрошена як асоційований член Міжнародної Федерації Інфекційного Контролю. Голова ГО, Андрій Александрін мав нагоду представити проблемні питання й перспективи України, які зустріли зацікавленість Керівного Комітету асоціації. Члени комітету виразили готовність надати підтримку Україні в впровадженні доказових підходів до забезпечення безпеки пацієнта під час надання медичної допомоги. 

Саме безпека пацієнта, як кінцева мета медичної допомоги, і інфекційного контролю стала лейтмотивом другого дня. За думкою провідних експертів, взагалі є сенс змінити термінологію і говорити насамперед про безпечні умови надання медичної допомоги радше ніж про «Інфекційний контроль» та/або «Антимікробну резистентність». Так буде значно легше знаходити спільну мову не тільки з пацієнтами та партнерами, а й з медичним персоналом. 

Наразі питання інфекційного контролю не тільки широким загалом, але й багатьма клініцистами сприймається як щось відірване від їхнього повсякденного життя. Загальнопоширеною є реакція клініцистів, яка багато разів у різних варіантах озвучувалася на конференції «У моєму відділенні немає інфекції, навіщо ви прийшли?». Але немає відділень без внутрішньолікарняної інфекції, є небажання або невміння її знаходити (частіше, звичайно, і перше, і друге). В результаті, у світі за дуже оптимістичними оцінками від хіміорезистентних інфекцій, більшість з яких «вирощена» в стаціонарах, вмирає 700 000 людей щороку, а в 2050 році очікується не меньше 10 мільонів.

Від неналежного інфекційного контролю передусім страждає пацієнт, який звернувся до медичного закладу, щоб полегшити страждання, а замість цього отримав додаткову хворобу, яка зазвичай важко лікується і часто призводить до смерті. Тому подолати проблему лише епідеміологи та мікробіологи, яких прийнято вважати відповідальними за інфекційний контроль, не в змозі. Нині в усьому світі головними внутрішньолікарняними інфекціями (ВЛІ) є інфекції, пов’язані з хірургічними втручаннями (Surgical Site Infections, SSI), інфекції, пов’язані з центральним доступом (Central Line-associated Bloodstream Infection, CLABSI). Зрозуміло, що обидва шляхи поширення пов’язанні із наданням хірургічної та/або невідкладної допомоги. Тож, хірургі та реаніматологи впевнені, що рятують життя пацієнта, і так насправді є. Проте буває, що після такого рятування пацієнт наражається на ще гіршу небезпеку. Наприклад, у Великій Британії, країні одною з найкращих систем контролю за ВЛІ, близько 8% випадків ВЛІ розвиваються інфекційні ускладнення центрального доступу, які збільшують ризик смерті вдвічі. Переломити ситуацію може тільки залучення клініцистів до проблеми, їх тісна співпраця з епідеміологами, відверта звітність, повага до думки колег та відчуттів пацієнта. Більшість країн зустріли суттєві труднощі на цьому шляху. Шляхи їх подолання окреслила президент Федерації Террі Лі (Terry B. Lee), директор Центру по контролю за інфекціями Західної Вірджинії (США). У інших доповідях її думка часто знаходила не лише підтвердження, а й додаткові приклади. Тож, необхідними шляхами є:

  • Постійний нагляд за стандартною методологією;
  • Раціональне використання обмежених ресурсів: збирати лише дані, які підлягають аналізу («Припиніть поливати мертві рослини….»);
  • Визначення груп і ситуацій ризику;
  • Застосування клінічних критеріїв; 
  • Лабораторне підтвердження;
  • Професійний аналіз даних («Дані мають призводити для покращення…»);
  • Врахування думки пацієнтів, проспективний нагляд за ними;
  • Спостереження не лише за індикаторами, а й за процесом і організацією послуг («У чому ми більше зацікавлені: правильні практики чи хороші звіти? Часто люди настільки бояться поганих звітів, що не здатні на покращення…»).

Очікувано, найбільш складна ситуація складається в країнах з середнім й низьким рівнем доходів. На цьому зупинилася експерт ВООЗ Бенедетта Алегранзі (Benedetta Allegranzi), співавтор нових керівництв ВООЗ з інфекційного контролю на національному рівні та рівні закладів. За її словами проблеми цих країн є спільними і починаються з нестачі якісних даних. У результаті лише 11% країн з низьким і середнім рівнем прибутків мають національні плани з інфекційного контролю.Також спільними проблемами є нестача кваліфікованих фахівців з інфекційного контролю, обмежені бюджети, загальні проблеми з водою і санітарно-гігієнічними нормами (Water, Sanitation and Hygiene Promotion gaps,WASH),складнощі впровадженнядоказових норм у реалії надання допомоги і культурний контекст. 

Далі буде, слідкуємо…

ГО "Інфекційний контроль в Україні"