32 сторінки найкращого світового досвіду та 10 річної практики вітчизняних фахівців

31 серпня 2018 р.
32 сторінки найкращого світового досвіду та 10 річної практики вітчизняних фахівців

32 сторінки найкращого світового досвіду та 10 річної практики вітчизняних фахівців

Громадська організація “Інфекційний контроль в Україні” надіслала до Центру громадського здоров’я МОЗ України на погодження з подальшим затвердженням нову редакцію "Стандарт інфекційного контролю для закладів охорони здоров’я, що надають допомогу хворим на туберкульоз” (далі - Стандарт).

Зазначений проект розроблений в рамках проекту 20М "Побудова національної пацієнт-орієнтованої системи надання медичної допомоги хворим на туберкульоз", що фінансується БО "100% ЖИТТЯ".

Додаткова інформація:

В Україні чинний Стандарт інфекційного контролю за туберкульозом в лікувально- профілактичних закладах, місцях довгострокового перебування людей та проживання хворих на туберкульоз (далі – Стандарт 2010), затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я ще в 2010 році. У ті часи акцент у лікуванні туберкульозу робився на довготривалій госпіталізації до стаціонарних відділень лікарень, тому й вимоги інфекційного контролю в Стандарті 2010, більшою частиною, прописані саме для стаціонарів закладів охорони здоров’я, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз.

На сьогодні, Стратегія забезпечення сталої відповіді на епідемії туберкульозу, в тому числі хіміорезистентного, та ВІЛ-інфекції/СНІДу на період до 2020 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 No 248-р, передбачає впровадження моделі надання допомоги пацієнтові, орієнтованої на лікування більшості випадків туберкульозу, включаючи мультирезистентний туберкульоз в амбулаторних умовах. Зазначені підходи до лікування туберкульозу рекомендуються і в концептуальному документі Всесвітньої організації охорони здоров’я “Модель протитуберкульозної допомоги, орієнтованої на потреби людей”.

Наразі в Україні в ряді областей вже проведено пілоти зміни принципів лікування туберкульозу з переходом від моделі з переважанням стаціонарного лікування, в якій лікування здійснюється в значній мірі ізольовано від системи первинної медико-санітарної допомоги, до моделі, реалізованої на рівні місцевих громад та спрямовується системою первинної медико-санітарної допомоги.

Зазначена модель лікування туберкульозу значно збільшує кількість медичних та соціальних працівників, які будуть контактувати з хворим на туберкульоз. З огляду на це Стандарт потребує адаптації та розширення заходів, які спрямовані на попередження виникнення та зниження ймовірності передачі мікобактерій туберкульозу здоровим особам, що будуть надавати медичну та соціальну допомогу хворим на туберкульоз при впровадженні амбулаторної моделі лікування туберкульозу.

В Україні продовжують вважати, що у профілактиці туберкульозу важливу роль відіграє застосування хімічного методу дезінфекції, спрямованого на розрив механізму передачі збудника, який має високу стійкість до фізичних факторів і може перебувати у навколишньому середовищі декілька років.

Водночас, ґрунтуючись на розумінні механізму передачі збудника доведеного вже майже 70 років тому методами доказової медицини, використання хімічного методу дезінфекції (тим більше у туберкулоцидних концентраціях) з метою переривання механізму передачі туберкульозної інфекції неефективне та необгрунтоване, оскільки Мікобактерія туберкульозу потрапляє в організм переважно аерогенним шляхом. Передача інфекції відбувається за наявності в повітрі ядер інфекційного дрібнодисперсного ( 1 - 5 мкм) аерозолю, що містить мікобактерію туберкульозу, які досягають легеневих альвеол. Інфекційний аерозоль - це повітряно-крапельна суміш, що містить мікобактерії туберкульозу, оточені часточками слизу, слини, що виштовхуються з органів дихання у навколишнє середовище під час респіраторних актів (кашлю, чхання, форсованого дихання) хворої на туберкульоз легень людини, або штучно утворений аерозоль (в результаті аварійної ситуації при роботі із зараженим біоматеріалом, на аутопсїї). Головним фактором передачі туберкульозної інфекції є повітря закритого приміщення з інфекційним аерозолем.

Тож єдиними обґрунтованими методом дезінфекції є фізична дезінфекція повітря за допомогою УФ-опромінення або механічна дезінфекція (зменшення концентрації збудника в повітрі за допомогою ефективної механічної чи природної вентиляції).

Зазначені дані наведено в керівництві Всесвітньої служби боротьби проти туберкульозу 1999 року або в політиці ВООЗ з туберкульозу 2009 року відсутні згадки про використання дезинфікуючих засобів на поверхнях для контролю передачі туберкульозу. У документі “СОС ТВ ІС Guidelines” (2005), “Canadian Tuberculosis Standards, 7th Edition” (2014), “Management, control and prevention of tuberculosis. Guidelines for health care providers” (2015).

Використання хімічних дезінфекційних засобів у відповідності з регламентами із застосування, в яких визначено режими дезінфекції при туберкульозі в осередку туберкульозу не відповідає сучасним світовим підходам та не підкріплене належними науковими дослідженнями.

З огляду на викладене, вважаємо, що затвердження розроблених нами нової редакції Стандарту є своєчасним та актуальним.

Впевнені, що найближчим часом, разом з нашими партнерами: Центр громадського здоров'я та МОЗ України ми досягнемо нових результатів у впроваджені міжнародновизнаних практик інфекційного контролю.

Андрій Александрін для ГО "Інфекційний контроль в Україні"